Деражненська громада
Костопільський район, Рівненська область

Історія с. Деражне

Назва села Деражне походить від слова «деражня», яке в свою чергу означає «місце первинної обробки деревини». Село в певний час називали Деражня, Деражно, Деражне. 

Свою історію с.Деражне розпочинає в глибинах 12-13 століть. В 12 столітті Київська Русь уже була роздроблена на окремі князівства, серед яких виділялося і Волинське князівство. У 1199 році Володимир- Волинський князь Роман Мстиславович об’єднує Галицьке і Волинське князівства в Галицько-Волинське. 

Для розвитку суспільно-економічних відносин в цей час для Волині характерне посилення росту монастирського землеволодіння, перетворення вільних общинників у феодально-залежне населення. Особливо великі землеволодіння були зосереджені в руках Почаївського монастиря. Тут, протягом століть, велася адміністративно-господарська документація, згодом частково опублікована в 1898 році. 

Згідно з цією документацією, одна чи з найперших письмових згадок про с.Деражне у документі №51 за червень-серпень 1274 року така: «Ігумен монастыря Поча Дева Андрей презначи законников….Лаодикия, Максентия и Кастория в монастырь Деражненский». Якщо зважати на те, що монастирі засновувалися там, де проживало багато людей і , враховуючи вигідне в стратегічному і комунікаційному відношенні розташування поселення, можна зробити висновок, що воно, як на ті часи, уже було великим. 

На початку 14 століття внаслідок міжусобиць між князями і нашестя татар, Волинь попадає під владу Литви, а після Люблінської унії 1569 року, її захоплює Польща, утворивши державу Річ Посполиту, яка панувала на Волині більше двох століть. 

До 1596 року Деражне числиться за князем Юрієм Чарторийським, до 1621 року- за Янушем Острозьким, потім деякий час ним володів князь Самуїл Корецький. За переписом від 7 червня 1622 року Деражно – місто князя Олександра – Януша Заславського воєводи Краковського. Католики запанували в Деражно 1614 року, коли син князя Василя-Костянтина Острозького, перший в роду католик князь Януш збудував тут костел. Він же надав містечку магдебурзьке право. 
З плином часу Деражне розростається і на карті Т. Маковського (1613р.) воно зафіксовано як місто. 

Після возз’єднання України з Росією (1654р.) Волинь залишилася під владою Польщі. 

За переписом 1677-79 рр. Деражне – містечко князя Радзівілла. Тільки після поділів Польщі (1793-1795 рр.) волинські землі були возз’єднані із землями, що входили в Російську державу. Отже, Волинська губернія стала частиною Російської імперії. З 1797 року центром губернії стало місто Житомир. 

Після третього поділу Польщі власником Деражне стає Тадеуш-Божидар Подгороденський. Він володів більш як 2 тис. десятин землі, тримав вотчину, суконну мануфактуру, на якій працювало 42 робітники. У 1816 році за рік вироблено 2300 аршинів сукна і 250 аршинів байки. Подгороденський створює у 1803 році в с.Деражне школу. Запрошує великого майстра садово-паркової архітектури Діонісія Міклера, який засновує парк. У цей час був збудований і палац Подгороденського (спалений в 1915 році і відбудований графом Романом Потоцьким). 

Російські царі щедро роздавали Волинські землі. Деражне стає власністю Федора Андро – офіцера лейб гвардії гусарського полку, сина французького емігранта А.Ф.Андро де Лайжерона. На території церкви поховані син і онук Федора Андро. Майже три роки жила в с.Деражне дружина Ф.Андро Анна Оленіна, з якою зустрічався О.С.Пушкін і присвятив їй цілий ряд прекрасних творів. Похована А.Оленіна на території жіночого монастиря у Корці, де була садиба молодшої дочки Ф.Андро. 

Після скасування кріпацтва – на Волині зростає промисловість, товарне землеробство. Після вводу в дію південно-західної залізниці відпала необхідність у Горинському водному шляху. Наприкінці 19 століття за згадкою сучасника: « Деражне – містечко нічим неприглядне, окрім чудового парку, закладеного садівниками англійської школи». 

У 1909 році село належить до Ровенського повіту, Деражнянської волості. В ньому 123 двори, 729 жителів, знаходиться поліцейський стан – 5 чоловік (1 мировий посередник, 3 мирових судді, 1 слідчий). 
Під час І Світової війни село Деражне було зруйноване. 

У 1910 році власником села стає Дмитро Федорович Андро, якому належало 600 моргів орної землі, 930 моргів лісів, 420 моргів сінокосу. 

На 01.07.1939 року с.Деражне Деражнянської волості стає власністю Романа Потоцького, який мав 882 га орної землі, відбудовує палац Подгороденського (на фото), створює кінний завод. 

У вересні 1939 року основна частина західноукраїнських земель, які перебували до того часу у складі Польщі, була возз’єднана з Українською РСР. 4 грудня 1939 року була утворена Ровенська область і Деражненський район, який проіснував до 1959 року.

Мирне життя було перервано нападом фашистської Німеччини на Радянський Союз. Вже 28 червня 1941 року село Деражне було окуповане загарбниками. Найбільш трагічним роком в історії містечка Деражно став 1943. Село окупанти палили двічі. Перший раз окремі хати за списками, підготовленими зрадниками, за тиждень до Великодня. Другий раз на Вознесіння. Тоді було спалено усе село і церкву. Окупація тривала до 30 січня 1944 року. 

У 1945 році з ініціативи місцевих жителів відбудовано школу, у 1947 році – церкву. У березні 1945 року утворюється колгосп, відкривається лікарня. Деражненське лісництво відкривається в 1963 році, у 1965 році у с. Деражне здано в дію електропідстанцію.

Природні зони, пам’ятки природи: рельєф території рівнинний, ґрунтовий покрив представлений дерново-підзолистими неоглеєними та глеюватими піщаними та зв'язнопіщаними ґрунтами. На території села знаходяться залишки парку закладеного майстром садово-паркової архітектури Діонісієм Міклером.

Історико-архітектурні пам’ятки: Хрестовоздвиженська церква 1824 р., приміщення колишнього фундушевого училища та школи 1803 р., закрите римо-католицьке кладовище XIX ст., руїни палацу графа Р.Потоцького XIX ст.

На території села Деражне знаходиться загальноосвітня школа, дитячий садок, будинок культури, підлітковий клуб, районна лікарня, поліклініка, ветеринарна лікарня, аптека, музична школа, пошта, відділення зв’язку, стадіон, 2-й державний пожежно-рятувальний підрозділ ТУ МНС України у Рівненській обл., лісництво, деревообробний завод, 25 суб’єктів підприємницької діяльності. 

Історія с. Деражне пов’язана з іменами видатних людей: майже три роки в жила Деражному Анна Оленіна, з якою зустрічався О.С. Пушкін і присвятив їй цілу низку прекрасних творів, у селі мировим суддею працював відомий український художник, графік, активний громадський і політичний діяч, член ОУН і УГВР, лицар Срібного Хреста Заслуги та медалі «За боротьбу в особливо важких умовах» Ніл Хасевич, поет Ростислав Засс, заслужений лікар УРСР Мартинюк Р.М., заслужений вчитель УРСР Лиходід М.В., заслужений агроном Шабаровський В.П., заслужений працівник культури України та республіки Тува Войцешко Я.О., перекладач та краєзнавець Шабаровський В.Б.

Список літератури: Історія міст і сіл України. Ровенська область. К., 1973., Шабаровський  В.В. Деражно: Хрестовоздвиженська церква на тлі історії. – Рівне: Азалія, 2006, Шабаровський  В.В. Караїми на Волині: Штрихи до портрета загадкового народу / В.Шабаровський. – Луцьк: ПВД «Твердиня», 2013, Василенко Р. Деражному – сім століть // Червоний прапор, № 71, 12 квітня 1977 р., Документы, относящиеся к древней истории православного Почаевского монастыря на Волыни // Волынские епархиальные ведомости, № 5, 11 февраля 1898 р., Цинкаловський О. Стара Волинь ы Волинське Полісся: у 2-х тт. – Вінніпег. – т. 1, 1984 р.

В’їзд в село Деражне зі сторони Рівного

Хрестовоздвиженська церква 

Єдиний в Україні пам’ятник біблії

Меморіальна дошка пам’яті Ніла Хасевича на приміщенні аптеки

Пам’ятник односельчанам, які загинули в роки ВВ війни

Пам’ятник героям ОУН-УПА

Деражненське лісництво

Сільський будинок культури

Сільська бібліотека

Деражненська ЗОШ І-ІІІ ступенів