Бичальська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів
Село Бичаль кінця XIX століття було типовим глухим закутком Рівненського повіту Волинської губернії. За даними РОДА в селі нараховувалося будинків та проживало 486 жителів, переважну більшість з них становили українці. Серед інших національностей виділяються німці-колоністи - 8, поляки - 14, євреї - 12 чол.
Початки освіти в селі сягають 1887 року. Саме в цей час відкривається церковно-парафіяльна школа, яка знаходиться в спеціально побудованому приміщенні навпроти церкви. Вчителем у школі був Сергій Страничевич, що мав звання вчителя церковно-парафіяльної школи. Першим завідуючим школи став священик Василь Михайлович Теодорович - людина ерудована, знавець рідного краю, місцевий цілитель.
В доповідній записці єпархіального наглядача за 1887 рік відмічається, що завідувач школою був одним з кращих у Волинській губернії: за власні кошти ремонтував шкільне приміщення, дбав про забезпечення школи паливом, підручниками та шкільним приладдям. В 1895 році навчав дітей Афіноген Сагайдаковський. На початку століття, як свідчать церковні відомості, в школі навчалося "28 мальчиков и девочек". На утримання школи сільська громада виділяла 30 карбованців, а земство – 250.
З 1915 року завідувачем школи стає Микола Васильович Теодорович, який приймає естафету від свого батька. Основним завданням школи цього періоду було навчання учнів початків грамоти, арифметичних дій. Особлива увага надавалася вивченню церковного співу. В учнів виховувалася набожність, прищеплювалися риси християнської моралі та вірнопідданість російському самодержавству.
Бичальська довоєнна школа з 1920 року була розміщена в колишньому магазині "Шкальня", в якому продавали горілку. Знаходилась школа на тому місті, де зараз будинок Дубенчука Василя Івановича. Це була початкова школа ( 4 кл.).
У 1 класі вивчали українську мову по книжці "Зірка" Василя Полтавця. У 2 класі навчали дітей польської мови. У 3-4 класах вчилися по "Читанці". З 4 класу вводилися предмети: природа, географія, історія, арифметика, релігія. Першими вчителями були: Броніслава Мацієвська та Марися Путрешевська.
У польській школі вчилися до четвертого класу. Підручники коштували дорого - 16 злотих за один. Через це підручники могли придбати тільки діти з більш заможних сімей. Книжки носили в полотняній торбині через плече, а декому батьки купували сундучки, зроблені з фанери. У кожного учня були свої вішачки для одягу, підписані по прізвищах.
Із 1930 року по 1940 рік школа була у хаті Антека Мазура. Одна вчителька вчила всі чотири класи. Це Марія Степанівна Рослюк, яку лагідно називали Ненька. Предмети були такі: писання, читання, арифметика, каліграфія, релігія, історія, географія, природа, музика, малювання. На початку уроку учні віталися по-польськи.
1941-1945 роки. Ось як згадують односельці: Йшла війна. Школа, де навчалися раніше, згоріла, тому доучувалися у хаті єврея Ушера, якого по-бичальськи називали Гушер. Палива не було, шибки у вікнах побиті, позатикані клоччям. В цей час вчителювала наша односельчанка Чернецька Софія Адамівна. Допомагав навчати дітей її племінник Чернецький Володимир Степанович, який пізніше загинув від рук фашистів.
Як починалася стрілянина, дітей відпускали додому. Під час німецької окупації певний час навчання в школі не було.
Важкий період переживала школа і в повоєнний час, сутужно було з навчанням: не вистачало підручників, книжки доводилося купувати самим. Чорнило теж купували або давили з бузу, щоб було чорне, а червоне - із столових буряків. Його зберігали у чорнильницях, писали перами. Ходили до школи з тією ж таки полотняною торбою. Гарного одягу, звичайно, не було. Взуття було на саморобній дерев'яній підошві (бути ). Одягалися у піджаки із саморобного сукна. Писали на вузеньких смужках, краях газети, аж поки не з'явилися зошити.
Приїхали нові учителі Захожа Галина Харитонівна та Заєць Олександра Пилипівна, яка була завідуючою. Потім - Чуприна Євдокія Савеліївна. Це були вчителі, прислані до нас із східних областей. Тяжко було педагогам. Не можна було придбати продуктів, але односельчани підтримували їх морально і матеріально. Діти приносили молоко, хліб, картоплю та інші продукти харчування.
У післявоєнній школі вивчалась арифметика, українська мова, каліграфія, історія, читання, фізкультура, малювання, співи.
З 1956 року завідуючою початковою школою стає Канаєва Зоя Макарівна. А у 1957 році збудовано нове приміщення школи, в якому навчаються і досі. Вищевказані вчителі переходять із своїми класами. Учні, які закінчили 4 клас, уже не йдуть вчитися в Деражнянську середню школу, а продовжують навчання тут же. Директором семирічки призначають Чернецького Миколу Федоровича, випускника Луцького педінституту, уродженця села Бичаль.
Через рік директором стає Канаєва Зоя Макарівна. При її директоруванні в школі часто організовуються виступи художньої самодіяльності. Вона вміло організувала сільський хор та хор тваринників, слава про які поширилася на всю область. Хористи займали перші місця на оглядах художньої самодіяльності. Все село і школа співали. У школі Канаєва З.М. запровадила міцну дисципліну і взаємоповагу між членами учительського колективу. Було посилене антирелігійне виховання. Велика увага приділялася спорту, організовувалися різні кущові змагання з волейболу, шахів, лижні змагання. Дуже часто проводились вечори, яким обов'язково передували лекції на суспільно-політичні теми.
Життя школи було насиченим. В цей час відкрилась заочна школа, про яку і досі із задоволенням згадують ті, хто її закінчував.
Хвиля вчителів зі східних областей хлинула тоді до нас, на західноукраїнські землі. Це подружжя Іллі Васильовича та Єфросинії Іванівни Щербанюків, Василя Івановича та Лідії Миколаївни Матвієнків.
Плине час, змінюються люди. Канаваєву З.М. переводять секретарем парторганізацій колгоспу "Світанок".
Директором школи в цей час призначають Щербака Йосипа Юхимовича. Людина літня, але жвава, енергійна, працелюбна, великий гуморист. Дбав про окультурнення села, сільського кладовища, прагнув озеленити шкільне подвір'я. Виступав проти несправедливості.
Це був період наступу на релігійні святині, коли було заплановано знищити всі церкви та релігійні пам'ятки.
Поступив наказ від державних та політичних керівників і директору школи: знести дах з церкви під його керівництвом. Та Йосип Юхимович заявив привселюдно: "Не я його будував і руйнувати не буду!". Але на посаді директора залишитися було неможливо - тодішня влада створила такі умови, за яких Щербак И.Ю. змушений був виїхати.
1966-1970роки. Директор Бичальської восьмирічної школи -Войцешко Ярослав Омелянович. Скромний, простий, добрий, розумний. Хороший педагог та великий методист. За всі роки праці вчителі згадують: ніколи він не підвищував тону, завжди ввічливий, члени колективу йшли на роботу, як на свято.
Життя школи було цікавим. Зав'язалась міцна дружба з тувинськими добровольцями, які в 1944 році визволяли село Деражно від німецьких окупантів. Делегації з Туви неодноразово приїжджали в Деражно. На цю зустріч збиралися всі: і деражнянці, і навіть люди з навколишніх сіл.
Войцешко Ярослав Омелянович прагнув, аби діти багато знали, розширювали свій кругозір, тому часто організовував екскурсії у Брест, Київ, Львів. Це назавжди закарбувалося у пам'яті випускників та вчителів школи.
Подружжя Войцешків подарувало Бичальській школі яблуневий сад, як спомин для нащадків про свою плодотворну працю. Учні школи точно пам'ятають рік посадки: 1967. Пройшли десятки років, сад розрісся, зміцніли дерева і кожного року дають хороший урожай.
У цей період при школі існувала вечірня, а також заочна школа (11 класів). Характерно те, що подружжя Войцешків було, насамперед, вимогливим до себе . Жили в Деражно, і не траплялося жодного випадку спізнень чи пропусків. Було з кого брати приклад як по роботі, так і в повсякденному житті.
Недовго директорську посаду займав Ткачук Андрій Андрійович, випускник Рівненського педінституту, за фахом фізик. Як директор, мало вимогливий. Учні любили Андрія Андрійовича за доброту, а вчителі - за велику тактовність і повагу за кожного. За два роки директорування помітних змін в житті школи не відбулося.
За благоустрій школи почала дбати новий директор Дубенчук Юхима Федорівна. Вона першою створила квітник перед входом у школу, обладнала біологічний кабінет, закупила багато наочності. Під її керівництвом було підбито плитою стелю в шкільному коридорі.
"На все життя запам'ятали ми, випускники 1973 року, урочисте вручення свідоцтв про закінчення восьмого класу", - згадує випускниця Марія Настин.
Кисельова Галина Микитівна призначена директором Бичальської восьмирічної школи відразу після закінчення Луцького педінституту у 1973 - 1974 навчальному році. Вона проявила себе вмілим і здібним керівником.
За 18 років плодотворної праці Галина Микитівна провела колосальну роботу по благоустрою школи. Під її керівництвом проведено водяне опалення, добудову двох класних кімнат, майстерні, ошальовано коридор і школу знадвору, естетично оформлено новозбудований коридор, школу повністю забезпечено меблями, обладнані кабінети: фізико-математичний, біологічний, історичний, мовно-літературний, а також простору учительську і кабінет директора (до того часу був разом кабінет директора і учительська), проведено воду.
Директор школи була настільки енергійною, що кожен міг позаздрити. Жоден куточок школи не залишався без пильного нагляду керівника. Всіх колег заохочувала до любої роботи, була вимоглива, дбала про естетичний вигляд шкільного подвір'я.
Це завдяки Галині Микитівні зроблені зміни при вході у школу: знесено великий пагорб, по якому важко було підніматися взимку, місцевість озеленено.
До кожного свята готувався концерт або урочистий вечір. Частими гостями школи були представники від різних організацій, передовики виробництва, знатні люди села - колишні випускники школи. Проводились відкриті масові заходи та виховні години з присутністю батьків учнів, керівників колгоспу, представників від органів влади.
Надовго закарбувались в пам'яті батьків і учнів виховні години на теми "Будь славен, труд ", "Хвала рукам, що пахнуть хлібом", які проводила класний керівник Настин Галина Лукашівна.
Цікаво проходили в школі вечори рідної мови, українські вечорниці, свята "В сім'ї вольній, новій".
Кожного року цікаво проходило свято Першого та останнього дзвоника із залученням громадськості, керівників установ. Учні неодноразово захищали честь школи та району на обласних змаганнях по легкій атлетиці. Щорічно школа займала та й досі займає призові місця в районі. Неодноразово нагороджувалась школа за спортивну роботу грамотами та кубками. І все це завдяки сумлінній праці вчителя фізичного виховання Потапчука Ярослава Івановича.
Всі надбання школи, її багатства, примножені працею керівників та колег, залишилися історією.
1990 рік. Відкривається нова сторінка в історії нашої держави і нашої школи - час національного відродження України, коли думки і бажання кожного громадянина - великого і маленького - були спрямовані в одне: наша держава повинна бути незалежною.
Саме на цей переломний період припадає директорування Коротчук Катерини Євстафіївни, випускниці Львівського державного університету ім.І.Я.Франка, яка прийшла працювати в своє рідне село, в свою рідну школу.
Працює в школі з 1977 - 1978 навчального року. Розмаїтий шлях її творчої діяльності. На всіх ділянках працює творчо, з великим ентузіазмом, віддає всю себе роботі. За сумлінну працю нагороджена значком " Відмінник народної освіти ", присвоєно звання "Старший учитель", а з 1990 - 1991 навчального року - директор школи. Знаючи специфіку школи, вивчила за стільки років педагогічний колектив, вміло організовувала його на працю, на вивчення народознавства. Сама за фахом історик, вона глибоко поринула в пошукову роботу - вивчення історії рідного села, звичаїв та обрядів односельчан від сивої давнини до сьогодення.
На пошукову роботу спрямовує всіх своїх колег і учнів школи. Це завдяки Катерині Євстафіївні створено книгу Пам'яті села Бичаль, вивчено історію пам'ятника династії Теодоровичів на сільському кладовищі. Саме вона віднайшла матеріали про сільського поета Шабаровського Василя, ім'я якого давно забуте, а молоде покоління і зовсім не знало. Скільки чудових віршів написано ним, і тепер всі вони зберігаються в школі.
Учні неодноразово приймають участь у конкурсах - захистах науково-дослідницьких робіт МАН, де завойовують першість, туристично-крайзнавчих конференціях "Свята спадщина", "З попелу забуття ", створена карта топонімів села Бичаль.
За ці роки у школі обладнано історико-краєзнавчий центр, естетично оформлено шкільні коридори. За сумлінну працю Коротчук К.Є. присвоєно звання "Учитель - методист".
Кожен односелець скаже, що директор школи - людина чуйна, розумна, глибоко душевна. Часто збираються на вулиці любителі української пісні і разом з директоркою співають. Невтомлена вона навіть у вихідні дні; її милозвучний голос лунає у церковному хорі.
За вміле керівництво, душевну доброту, вмілі організаторські здібності неодноразово Коротчук К.Є. була обрана депутатом до сільської Ради, депутатом до районної ради.
А життя плине далі. Ставить нові вимоги, завдання, заставляє шукати мудрі шляхи їх вирішення.
За такий великий період існування школи змінилася велика кількість вчителів: одні приїжджали, інші виїжджали назавжди. Старожилами школи, які понад 40 років пропрацювали на педагогічний ниві в Бичальський школі є Дубенчук Юхима Федорівна та Настин Галина Лукашівна.
За цей період склалися учительські династії подружжя Іванни Михайлівни та Ярослава Івановича Потапчуків, які прищепили любов до професії вчителя дітям Валентині та Олегу. Нині Валентина Ярославівна -учителька початкових класів, а Олег Ярославович - учитель трудового навчання. Настин Галина Лукашівна виховала двох педагогів: Лариса Федорівна - вчителька української мови та літератури, Оксана Федорівна -учитель - психолог.
Історія школи тісно пов'язана з ім'ям її завуча - Потапчук Іванни Михайлівни. Вона - вмілий організатор дитячого колективу, має хист до співу, танцю, добре розвинені естетичні смаки.
"Де б ми відпочили, відвели б душу, посміялись досхочу і почули про себе добре слово шани і поваги, посиділи за склянкою чаю, якби не Іванна Михайлівна організувала для нас дозвілля ", - згадує Галина Лукашівна Настин.
Сторінки історії Бичальської загальноосвітньої школи вписали ім'я ще одній жінки, великої трудівниці Чередько Любові Архипівни, яка довгий час пропрацювала техпрацівницею. Не раз згадує жінка, як нелегко було працювати, приходилось заготовляти, різати, рубати дрова самим. Робочий день починався в опалювальний сезон з 5-ти годин ранку. Потрібно було до початку навчання витопити 7 грубок, а ввечері вибрати з кожної попіл. Воду доводилося носити від колодязя, що біля дороги. Часто підбілювали грубки, коридор, класи".
А сьогодні в школі є все необхідне для навчання: обладнані кабінети, бібліотека, їдальня, водяне опалення. У школі навчаються 70 учнів.
За час свого існування школа дала дорогу в життя 1586 випускникам.
Бичальській загальноосвітній школі є чим гордитися. Сотні людей різних професій вийшли з її стін. Славиться вона хліборобами, учителями, лікарями, юристами. Багато з них займають високі посади, відомі.
Список відомих керівників Бичальської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів:
- Теодорович Василь Михайлович
- Теодорович Микола Васильович
- Пасічник Євген
- Мацієвська Броніслава
- Путрашевська Марися
- Мазур Антоній
- Рослюк Марія Степанівна
- Чернецька Софія Адамівна
- Заєць Олександра Пилипівна
- Задорожна Марія Григорівна
- Чернецький Микола Федорович
- Канаєва Зоя Макарівна
- Щербак Йосип Юхимович
- Войцешко Ярослав Омелянович
- Ткачук Андрій Андрійович
- Дубенчук Юхима Федорівна
- Кисельова Галина Микитівна
- Коротчук Катерина Євстафіївна
- Чубик Микола Олександрович